Мірошниченко Микола

Своєслав Неймовірний (справжнє прізвище – Мірошниченко Микола Петрович), 1950 р.н., народився в с. Лихачеві Носівського р-ну Чернігівської обл.

Закінчив Лихачівську 8-річну школу, Ніжинське медичне училище (1969 р.).

Служив у Радянській Армії (1969-71 р.р., м.Уфа).

Закінчив Карагандинський мед.інститут, 1981 р. (вступав до Тернопільского, 1972 р.).

Працював лікарем у Казахстані.

З 1994 р. проживав в Україні. Перша спроба повернення на Батьківщину була в 1988 р., але в 1992 р. повернувся в м. Караганду.

Самостійницькі погляди мав з юних років, що відбилось на його подальшій долі.

Перебував під наглядом КГБ, особливо в м.Тернополі.

Над “Букварем…” почав працювати в 1987 р., закінчив у 1996 р.

Автор ряду поетичних творів патріотичного спрямування, здебільшого не опублікованих.

Йому належить авторство (1985р.) ідеї створення Товариства Захисту української мови і самобутності (нині – ТУМ – “Просвіта”). Зараз у мовному питанні в Україні він прихильник незаперечення двомовності, як об’єктивної реальності, вважаючи, що всякий поважаючий себе українець повинен вільно володіти двома мовами – українською і російською. Оскільки мова – це “одежа душі”, - українець має і робочу одежу, російську, і святкову – українську.

Не належав до жодної з політичних партій.

З початку 1989 р. – гарячий прихильник Земської реформи в Україні, яку згодом став обстоювати в Росії О.І. Солженіцин (вічна пам'ять…).

Безумовний противник “європейського вибору” України; виступає за найтісніші стосунки з традиційно братніми народами і країнами (Росія, Білорусія, Казахстан).

Помер у травні 2017 року.

---------------

“А навіщо псевдонім?” – запитували мене у видавництвах. Можливо, це зараз і зайве, сперечатись не буду. Тільки відомі мені уже два Миколи Мірошниченки у спілці письменників України: не хотілось би ніякої плутанини. До того ж з одним із них я не маю і не хочу мати нічого спільного, бо пише він якусь поетичну нісенітницю, де рядки читаються однаково: що з переду назад, що ззаду наперед. А по-друге – я задумував і починав писати свій “Буквар…” тоді, коли ще була певна небезпека, і не було відомо, куди “перестройка” виверне: криваві Алма-Атинські події грудня 1986 року – яскраве тому свідчення.

До того ж він мені просто подобається.

Читати праці автора в електронній бібліотеці