НОВИНИ ТА ПОДІЇ

Від депортації до окупації

18-05-2020 Є злочини проти людяності, що навіки вписуються в світову історію: геноцид вірменів в Османській імперії за часів Першої світової війни і Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, Голокост євреїв у Європі під час Другої світової війни та, звичайно ж, насильницька сталінська депортація сотень тисяч людей з політичних й етнічних міркувань. Існує чимало версій щодо дійсних мотивів Кремля стосовно примусового переселення кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Кримського півострова до степів Центральної Азії, Сибіру й на Урал.

Після створення СРСР у 1922 році Москва визнала кримських татар корінним населенням Кримської АРСР в межах політики коренізації. У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. В Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри. Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. У 1920-1930-х роках татари складали 25-30% від усього населення Криму.

Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною. Спочатку було розкуркулення і виселення татар на північ Росії і за Урал. Потім – насильницька колективізація і Голодомор 1932-33 років. А тоді – чистки інтелігенції в 1937-38-х роках. Це налаштувало багатьох кримських татар проти радянської влади. Документи свідчать про те, що  злочин фізичного і морального винищення татарського народу був задуманий і визрів задовго до травня 1944 р.

Ще в травні 1941 р. влада почала депортувати до Казахської РСР кримських татар, які мешкали в Білорусі й Литві. Наприкінці 1941 р. з частин радянської 51-ї армії, що висадилася на Керченському півострові, було перекинуто до Грузії біля 2 тис. військовослужбовців – кримських татар. За кілька днів їхня чисельність зросла до 2,5 тис. осіб, що ешелонами були спрямовані на найважчі ділянки Карельського фронту, де майже всі загинули. Пізніше на фронті ширилися чутки, ніби після війни кримських татар вишлють із півострова, а політруки вели відповідну роботу з особовим складом, готуючи громадську думку до закономірності депортації корінного народу Криму.

11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного Комітету Оборони № 5859сс про організацію депортації кримських татар.

Основна фаза насильницького переселення відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись удосвіта 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Бійці НКВС за наказом з Москви зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану 70-ма ешелонами. Всього з Криму депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення. Це примусове виселення татар, яких радянська влада звинуватила у співпраці з нацистами, стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства.

За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років. Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.

Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.

Ще до депортації пропаганда розпалювала серед місцевих жителів ненависть до кримських татар, тавруючи їх як зрадників і ворогів народу. Узбекам розповідали, що до них їдуть «циклопи» й «канібали», і радили триматися подалі від прибульців. Пізніше, довідавшись, що кримські татари однієї з ними віри, узбеки були здивовані.

Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт.

Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. Згодом сюди почали переселяти людей з України і Росії. На півострові провели «топонімічні репресії» – більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські імена. Серед винятків – Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак. Радянська влада знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки.

Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.

Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, однак неформальна, але від цього не менш сувора, заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.

За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей. Повернення до Криму корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі. Великих протистоянь все ж вдалося уникнути.

Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада сама заборонила в'їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.

У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради України з проханням визнати депортацію геноцидом. Парламент своєю постановою визнав цей злочин і встановив 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.  

Попри це, у більшості історичних праць і дипломатичних документів примусове переселення кримських татар нині називають депортацією, а не геноцидом.

Пісня «1944» кримськотатарської співачки Джамали здобула перше місце для України на конкурсі Євробачення-2016. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу. Джамала, яка сама народилася в засланні в Киргизстані, присвятила пісню своїй депортованій прабабусі. Вона стала першою кримською татаркою, яка виступила на Євробаченні і перемогла на ньому, представляючи Україну.

Пропонуємо книги з фонду бібліотеки.

Беліцер, Н.  Кримські татари як корінний народ : історія питання і сучасні реалії : посібник для тих, хто прагне з'ясувати / Наталя Беліцер ; Інститут демократії імені Пилипа Орлика, м. Київ. – Київ : ДП «Національне газетно-журнальне видав-ництво», 2018. – 167 с. : іл.

 

 

Магочій, П.-Р. Крим наша благословенна земля / Павло-Роберт Магочій ; [пер. з англ. О. Сидорчука, Н. Кушко]. – Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2014. – 160 с. : іл.

Книга знайомить читача з важливими етапами цивілізаційного поступу на Кримському півострові – від доісторичних часів і до сьогодення. Вона цікаво розповідає про історію та культуру багатьох народів, які в різні епохи населяли ці території, сприймаючи Крим як свою вітчизну.